статьи

ЧОРНО-БІЛІ СВІТЛИНИ ГРАФІКИ ПОЛІССЯ
виставка гравюри М.Бутковського і Ю.Дубініна

Дебют...У багатотомному словнику української мови написано; "дебют перший виступ, починання у якій-небудь галузі". Гадаю, що цих спів для двох житомирських графіків Миколи Бутковського та Юрія Дубініна замало. Коли перший дотик ока глядача осяйне філософський підтекст графіки М. Бутковського та Ю. Дубініна, то зрозуміє, що це не просто дебют, а перша професійна талановита сторінка графіки у сучасному літописі поліського малярства. Вихованців Житомирської художньої школи, недавніх випускників Московського художнього інституту імені Сурикова, повернула доля у рідний край, де північні села землі Поліської забули "про весілля, хрестини, обжинки". Два митці, дві долі у житті, два шляхи у мистецтві... У них хіба що спільного - це висока академічна підготовка. Техніка гравюри на металі вперше була використана приблизно в середині XVI сторіччя в Європі. Графіка як окремий вид мистецтва черпає свої сили з наскельних малюнків прапрадоби. На превеликий жаль у наш час мистецтво гравюри стало більш елітним, бо вимагає від глядача розумового напруження для прочитання того чи іншого графічного листа, для сприйняття енерговіддачі графіки, яка завжди присутня у кожній роботі. Ось саме така атмосфера запанувала у вітальні обласної наукової бібліотеки, коли. 22 червня Микола Бутковський та Юрій Дубінін виставили свої графічні твори на суд глядача. Хочеться застерегти кожного відвідувача цієї виставки: якщо хтось стане власником чорно-білої оповіді на папері, то мусить усвідомити не лише її високу матеріальну вартість, але й мистецько-художню цінність. Ще будучи студентом факультету книжкової графіки, М. Бутковського зацікавила правда історії рідної землі, сутність та причини виживання етнокоренів української культури, порозкиданих через конкретні обставини по тюремно-казематських просторах колишньої великої держави. Подорожі до Соловецького краю, по Великому козацькому дніпровському шляху були саме тим підгрунтям, яке допомогло відшукати чимало символів, що етапи азбукою-мисленням у творчості молодого мистця. Це не просто правдосимволи, а - метафори ("Надія живить"), Метонімії ("Корабель дурнів"), алегорії ("Кожному своє";) та архаїзми ("П'ята сутність"), які народжують і пробуджують до життя через призму особистих, напрочуд виважених ліній, сутність людського існування. Вдивляючись у полотна - оповіді, де летючий, приземлений ангел ("Ангел на службі") стає символом-містком між людиною та Світом; Дерево життя ("Обдурені") - символом геноструктури родоводу; дзвони ("Надія живить") - символом святого Першослова; мікродерева ("Дорога до неба") - символом гармонії природи - глядач обов'язково відчує на 19-ти графічних листах М. Бутковського не лише Присутність високопрофесійної руки митця, але і його душі, яка фактично, і є основним енергозбудником народження оповідної манери на полотнах. Його композиції та образи виникають не спонтанно, а медативно: чи то під час роботи з олійними фарбами, коли миттево на клаптику-паперу - з'являється обличчя людської подоби з готичними химерами на голові, чи то в спілкуванні з предметами, у яких графік відчуває гармонію лаконічності чорного та білого кольорів, Важко відшукати у його експонованому доробку твір, який був би відправною точкою при перегляді. Якщо у роботі "Надія живить" М. Бутковський піднімає із безодні сутність людської самопожертви в ймення істини, то у наступному графічному листі "Кожному своє" ця істина постав в образі Матері Природи, Святого Розп'яття та людей, душі яких зболені гріхопадінням. У зовсім іншій іпостасі постає графічний доробок Юрія Дубініна, для якого дана виставка дійсно є творчим дебютом у житті. Його дитяче, а потім молодече сягання роду свого починалося далеко-далеко за межами України. Тому і не дивно, що коли у творчості М. Бутковського присутній дух оловідача-етнографа-філософа, то ціла низка графічних листів Ю. Дубініна говорить про те, що на малярську стежину Житомирщини вийшов оповідач-романтик, який через призму християнської архітектурної пейзажності досягає тих важелів, які послугували гальмом у розвитку національного відродження. У дубінінській творчій буденщині може стати все картиною - чи то схили Тетерева, чи музейний закуток старої частини міста, де культові християнські, споруди були і складами, і архівними пристанищами. У згустку пейзажних ліній і плям молодого графіка віддзеркалюється краса поліського ландшафту, де святкове місце посідають предковічні дуби сини-брати ("Три дуби - три брати"). Графічний пейзаж "Дихання весни" більш глибинно віддалений від глядача прозора чистота якого існує за межами ентеерівського регресу, здатного мазутними лишаями знівечити плесо річки Тетерів чи її притоки Кам'янки. Насичена скупченість ліній у складній грі дзеркального зображення робить його пейзажну графіку більш медативно-напруженою. Саме дякуючи цьому, з'явилась одна із чудових робіт "Дотик...", яка заперечує загальновідому думку у малярстві: мистецтво закінчується там, де закінчується природа". Адже саме у "Дотику..." відсутня катастрофічність земної краси, бо діалог між небом і землею нагадує нам, що е ще світ спокою, добра, людських чеснот.

А. ШЕВЧУК,етнограф. 1993